ГОЛОВНА

СОНЯЧНА СИСТЕМА

ВЕЛИКА КАРТА

ЗАДАЧІ

ПРО САЙТ




ЗЕМЛЯ

Земля є третьою планетою від Сонця і найбільшою з планет земної групи.

При цьому вона всього лише п'ята за величиною планета з точки зору розміру і маси в Сонячній системі, але, що дивно,

найщільніша з усіх планет в системі (5,513 кг / м3). Примітно також, що Земля є єдиною планетою в Сонячній системі, яку

самі люди не називали на честь міфологічної істоти.

-

1. Будова.

Численні фотографії Землі, зроблені з борту космічних апаратів, дають змогу побачити три основні оболонки земної кулі: атмосферу та її хмари, гідросферу і літосферу з її природним покривом. Відповідні цим оболонкам три агрегатні стани речовини - газоподібний, рідкий і твердий - звичні для нас, жителів Землі. Атмосферу має більшість планет Сонячної системи, тверда оболонка характерна для планет земної групи, супутників планет та астероїдів

Гідросфера Землі - унікальне явище в Сонячній системі, жодна інша з відомих планет її не має. Адже для того, щоб вода була в рідкому стані, потрібні певні умови температури й тиску. Вода - досить поширена хімічна сполука у Всесвіті, але на інших небесних тілах вона перебуває переважно в твердій фазі, відомій і на Землі у вигляді снігу, інею, льоду. Процеси, що відбуваються в літосфері, хімічний склад її речовини несуть на собі сліди тих змін, які сталися протягом мільярдів років. За рахунок енергії, що виділяється при розпаді радіоактивних елементів, відбувалися розплавлення і диференціація речовини.

2. Атмосфера.

Газова оболонка - атмосфера, що оточує Землю, містить 78% азоту, 21% кисню і мізерну кількість інших газів. Нижній шар атмосфери називається тропосферою, яка досягає висоти 10-12 км (у середніх широтах). У ній із збільшенням висоти температура спадає; вище починається стратосфера - шар постійної температури близько -40 °С. З висоти близько 25 км температура земної атмосфери повільно зростає внаслідок поглинання ультрафіолетового випромінювання Сонця. Густина атмосфери теж зменшується з висотою. Так, на висоті близько 6 км вона в 2 рази менша, ніж біля поверхні Землі, а на висоті в сотні кілометрів у мільйони разів менша. На висоті кількох радіусів Землі, є здебільшого водень з концентрацією частинок порядку тисяч атомів в 1 см3. У верхніх шарах земної атмосфери сонячне випромінювання спричиняє сильну іонізацію. Іонізовані шари атмосфери називаються іоносферою. Атмосфера відбиває чи поглинає більшу частину випромінювання, що надходить до Землі з космічного простору. Наприклад, вона не пропускає рентгенівське випромінювання Сонця. Атмосфера захищає нас і від безперервного бомбардування мікрометеоритами, і від руйнівної дії космічного проміння - потоків частинок (здебільшого протонів і ядер атомів гелію), що летять з великою швидкістю. Атмосфера відіграє найважливішу роль у тепловому балансі Землі. Видиме сонячне випромінювання може проходити крізь неї майже не послаблюючись. Його поглинає земна поверхня, яка при цьому нагрівається і випромінює інфрачервоні промені. За сучасними уявленнями, тільки завдяки існуванню гідросфери та атмосфери на Землі змогло зародитися життя. Тому проблеми екології, охорони природи нашої унікальної планети набувають особливого значення.

3. Магнітне поле.

Магнітне поле Землі досить велике (близько 5- 10-5 Тл). З віддаленням від Землі індукція магнітного поля слабшає. Дослідження навколоземного простору космічними апаратами показало, що наша планета оточена потужним радіаційним поясом, який складається із заряджених елементарних частинок - протонів і електронів, які швидко рухаються. Його називають також поясом частинок високих енергій. Внутрішня частина поясу простягається приблизно на 500-5000 км від поверхні Землі. Зовнішня частина радіаційного поясу знаходиться на висоті від одного до п'яти радіусів Землі і складається переважно з електронів, що мають енергію десятки тисяч електрон-вольтів - у 10 раз меншу за енергію частинок внутрішнього поясу. Частинки, які утворюють радіаційний пояс, напевно, захоплює земне магнітне поле з тих частинок, що безперервно викидає Сонце. Особливо потужні потоки частинок народжуються при вибухових явищах на Сонці - так званих сонячних спалахах. Потік сонячних частинок рухається із швидкістю 400-1000 км/с і досягає Землі приблизно через 1-2 дні після того, як спалах гарячих газів на Сонці спричинив його. Такий посилений корпускулярний потік збурює магнітне поле Землі. Швидко й дуже змінюються характеристики магнітного поля, що називається магнітною бурею. Стрілка компаса коливається. Виникає збурення іоносфери, яке порушує радіозв'язок, відбуваються полярні сяйва.